Андрій Опанасович Бабич d. 1929

De Rodovid ES

Acontecimientos

1929 defunción: Булдичів, Новоград-Волинський район, Житомирська область, УСРР, ССРР

Notas

Немає сумніву, що всі ці "зізнання" вигадані слідчим, адже нікому зі справжніх підпільників і на думку не спало б назвати свою організацію "контрреволюційною", а фраза про те, що служив "в банде Петлюры в Винниченко" свідчить, що її вигадав слідчий, який мав дуже приблизне уявлення про Визвольні Змагання в Україні... У справі є ще один протокол, датований тим же числом, де йдеться про орден Червоного Прапора, яким був колись нагороджений Юхим Бабич. У цьому протоколі Бабич стверджує, що орден насправді належав його небожеві Бабичу Андрію Опанасовичу, якого він ніби забив у 1930 році через вікно в його домі, а потім забрав орден і орденську книжку, де зробив підчистку і виправив ім'я. "При обмене орденских документов, - свідчить у протоколі Бабич, - я свой поддельный документ послал в Москву и оттуда получил новую орденскую книжку". З подальших матеріялів архівно-слідчої справи стає зрозуміло, що всі ці "зізнання" - теж чистісінька брехня, що Бабич таки був орденоносцем... Чому ж він підписав ці протоколи й, по суті, звів на себе наклеп? Звичайно ж, причиною були катування, котрі застосовувалися до нього в слідчими Дзержинського райвідділу НКВС. Поліщук Ольга Іларіонівна 1932 року народження згадує: "Дядько мій, Юхим Бабич, був гарячим прихильником більшовиків. У нього були нагороди, він був членом комнезаму і навіть їздив на похорони Лєніна у 1924 році. В 37-му забрали його і стратили. Чула від людей, що дуже його били... Катували так, аж бороду одірвали".

В 1958 році військовий трибунал Прикарпатського військового округу провів повторне розслідування, допитавши в Булдичеві осіб, причетних до цієї справи. Внаслідок цього з'ясувалося, що Андрія Бабича вбили в 1933 році Євтух Дубина та Созон Дубинський (і дата, й одне з прізвищ, вочевидь, неправильні), які були заарештовані, зізналися і були засуджені за статтею 58-8 КК УРСР. З'ясувалося й те, що орден Червого Прапора таки належав Юхиму Бабичу, однак у справі немає даних про те, за що він був ним нагороджений. Слідство звернуло також увагу на те, що особа Ска(о)льберга у матеріялах справи не встановлена і його не допитували у зв'язку з показаннями Бабича. Після кількох запитів надійшла відповідь, що, можливо, це Скальберг Віліс Вільгельмович, 1895 року народження, уродженець Литви, командир 135 стрілецького полку, якого військова колегія Верховного суду УРСР в 1937 році засудила до найвищої міри покарання за статтями 54-2-11.

Усе це вже не могло вплинути на долю Юхима Бабича - 28 листопада 1937 року за статтями 54-2, 54-6, 54-11 КК УРСР трійка засудила його до розстрілу, і вирок було виконано 17 грудня того ж таки року.

В 1929 г. менший брат Захара Дубина Евтух и Дубина Сазон Федотович произвели зверское убийство активиста, члена партии Бабича Андрея Апанасовича, который проводил собрание по вопросу коллективизации и после собрания он был убит через окно из нарезного оружия. За что Дубина Евтух и Сазон были осуждены в концлагерь. К тому надо сказать, что Дубина Евтух был тогда на иждивении своего брата Захара и можно сказать с уверенностью, что он знал о готовящемся преступлении, но сумел сделать так. что он оказался невиновен.

Desde los abuelos hasta los nietos