| Desde el 18 de agosto de 2010, debes registrarte para editar páginas. (salvo Rodovid Engine). |
Віктор Миколайович Забіла (Забілло, Забєла) n. 1808 d. 7 noviembre 1869
De Rodovid ES
| Linaje (al nacer) | Забіли |
| Sexo | Masculino |
| Nombre completo | Віктор Миколайович Забіла |
| Otros apellidos | Забілло, Забєла |
| Padres
♂ Николай Карпович Забела [Забелы] n. 1766? d. 1809 | |
| Wiki-page | wikipedia:uk:Забіла_Віктор_Миколайович |
Acontecimientos
1808 nacimiento: Кукуріківщина, Борзнянський повіт, Чернігівська губернія
7 noviembre 1869 defunción: Кукуріківщина, Борзнянський повіт, Чернігівська губернія
Notas
Рисунок Тараса Шевченка |
Віктор Миколайович Забіла (*1808 — †листопад 1869) — український поет-романтик.
Народився у 1808 році на хуторі Кукуріківщина (тепер с. Забілівщина Борзнянського району Чернігівської області) в сім'ї дрібного поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду.
У 1822—1825 роках навчався у Ніжинській гімназії вищих наук.
У 1825—1834 роках служив у війську. Вийшов у відставку в чині поручника, решту життя провів на своєму хуторі поблизу Борзни.
Помер поет в листопаді 1869 року у Борзні.
Вірші почав писати в середині 30-х pоків, але тільки деякі з них надруковані за життя поета. Три його вірші опублікував Євген Гребінка у 1841 році в альманасі «Ластівка». Видрукована на початку 40-х pоків збірка з невідомих причин не дійшла до читача (єдиний примірник, без титульної сторінки, виявив у 1936 році літературознавець Є. Кирилюк). Прижиттєвими публікаціями Забіли є два вірші, надруковані у 1857 році в «Черниговских губернских ведомостях». Повну збірку творів — «Співи крізь сльози» — видано в 1906 році у Львові заходами Івана Франка.
Тим часом вірші поета були добре відомі в народі, поширювались у рукописних збірках, виконувались як народні пісні. «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейку» покладено на музику Михайлом Глінкою. До своїх віршів «Не плач, дівчино», «Голуб», «Човник» та інших Забіла сам створив мелодії. Джерелом глибокого ліризму його поезії є народна пісня, її образні і мовні багатства. У багатьох віршах («Зовсім світ перевернувся», «Маруся», «Сирота» тощо) поет порушував тему соціальної нерівності. Йому належать також гумористичні поезії, що є обробкою народних оповідань у бурлескному стилі («Остап і чорт», «Весілля»), твори на побутову та історичну тематику, послання знайомим.
І. Франко відзначав помітний внесок Віктора Забіли у розвиток української поезії і ставив його в ряд найталановитіших сучасників Тараса Шевченка.
Известный украинский поэт-песенник, друг Тараса Шевченко.
Родился в семье мелкого украинского помещика из давнего козацко-старшинского рода.
Учисля в Нежинской гимназии высших наук (там же позднее учился Гоголь) 1822-25, в 1825-34 служил в армии, вышел в отставку поручиком, остаток жизни провел в родовом хуторе возле Борзны, писал украинские стихи, расходившиеся в народе в рукописных списках, при жизни опубликовано лишь три стихотворения, полное собрание вышло во Львове в 1906 году стараниями Ивана Франко. Популярная песня на музыку Глинки "Не щебечи, соловейку". Франко ставил Забилу в один ряд украинских поэтов вместе с Тарасом Шевченко.
(Тарас Шевченко искренне любил Забилу, с симпатией изобразил его в повести "Капитанша", его стихи отбраны у Шевченко при обыске в 1847 и названы жандармами пасквильными)
Остання дорога Тараса на Батьківщину пролягла через Борзну. Віктор забрав зі своєї поштової станції кращих коней, саму кращу збрую, всі килими і очолив похоронну процесію. Приїхали до Києва. Далі потрібно було добиратися пароплавом. Залишив Забіла коней якимсь незнайомим людям і в чому був, поплив на пароплаві. Окрім труни з тілом Побратима він не бачив нікого і нічого. Життя для нього закінчилося. Останнім віршем, який він написав, була «Молитва про Тараса», надрукована на прохання архієрея Філарета в «Чернігівських єпархіальних вістях».
У Борзні його чекала ревізія з подальшим описом всього майна для компенсації того екіпажу і килимів, які пропали в Києві. Жив на утриманні молодшої сестри. Нічого не писав. Нічого не говорив. Навіть горілок більше не винаходив. Сидів, втупившись очима в стінку.
У 1868 році повезла його сестра в гості на хутір Матроновку, де тепер жила його Люба. Гіркою була та зустріч. Зустрілися не красуня і молодий поручик, а старий, дідуган - напівбомж, і товста, патлата бабище, що вже нічого не знала, окрім численних внуків.
Наступило 7 листопада 1869 року. Рівно 35 років тому повинне було відбутися його весілля з Любою. Прийшов Віктор на свій хутір «Кукоріковку». Відбив хрести на дверях і віконницях свого кинутого будинку. Викопав з під підлоги бочонок вишневого меду, приготований колись до весілля. Вийняв з розсохлої шафи запилені чарки, витер і поставив їх на старовинний стіл. Чарку Тараса Шевченка. Чарку Миколи Глінки. Чарку Якова де Бальмена. Чарку Віктора Закревського. Чарку Васі Штенберга. Чарку Опанаса Марковича. Чарки всіх своїх померлих побратимів. Налив їх чарки і почав свою останню Тризну. Чокався з чаркою кожного свого побратима. Згадував їх життя. Казав кожному прощальне слово...
Вранці, селяни, відмітивши відкриті двері, зашли у Вікторів будинок і побачили його, сплячого вічним сном, з блаженною усмішкою на вустах. Під головою у нього був бочонок з під того вишневого меду. Чарки його побратимів на столі, були порожніми, ніби вони брали участь в тій Тризні.
Поховали його на батьківському кладовищі. За могилою наглядала його єдина і вічна Любов - Люба Белозерська.. Коли вона померла, порядок підтримувала її молодша сестра- Ганна Барвінок. Після її смерті наглядати за могилою було вже нікому. Хрест погнив і впав. Кладовище загубилося серед безкрайнього українського поля. Де тепер могила Поета єдиної Любові, автора майже всіх наших горілок, ніхто не знає. Ходять мимо його могили до надгробків Пантелеймона Куліша, Ганни Барвінок і Василя Белозерського люди. Ходять у відкритий на хуторі Матроновці музей Куліша. Згадують там і Віктора Забілу. Згадують незлим тихим словом, як і його побратима Тараса Шевченка. Згадують, але поклонитися його праху не можуть...
Тисячі заводів по всьому світу випускають тепер його водки. Але жодна горілка не носить його імені. Мало того, колись Смирнов, слідуючи заповітам Забіли про те, що для відмінної горілки і настоянки перш за все потрібна відмінна вода, об’їздив всю Російську імперію, поки не знайшов джерело з потрібною водою. Тепер же застосовують різних пом’якшувачів і механічну обробку води. Але від Забіліних горілок не було ні похмілля, ні головного болю, а від нинішніх водок чого тільки не буває. До цих пір співають на Україні Забмліни «Соловейко», «Човен», «Гуді витер в чистимо поли». Співають, як народні.
Загубилися в Чернігівських полях могили Віктора Забіли і Люби Белозерськой. Загубилася пам’ять про них. Але коли за святковим столом або на дружньому гулянні наливаєте чарку горілки, пригадаєте, що всі ці горілки винайшов Забила. Як засіб від Любові до своєї Єдиної.
Воспоминания В. Сиротенко
Виктор Забила, ровесник Михаила Глинки и побратим Шевченко, всю жизнь любил одну женщину — Любу Белозерскую. Увы, её отец выдал её за другого, нелюбимого. Писал Виктор ей прекрасные стихи, положенные на музыку великим русским композитором Михаилом Глинкой и ставшие народными песнями. Но не стихами он прославился. Он искал средство от Любви и для любви. Искал его в медах, горилках, наливках, квасах и пиве. Искал в тех рецептах, которые достались ему от прадеда — графа Розумовского, мужа императрицы Елизаветы I. Искал и не находил. Стал создавать собственные напитки. Были среди них и любовные, веселящие, бодрящие. На все вкусы были. Но напитка от Любви, Напитка Забвения — он так и не нашёл…
Не только Виктор занимался творением замечательных напитков. Его сестра Надежда готовила прекрасные сладкие настойки и наливки, а брат Николай занимался пивоварением. Творили. Записывали. Передавали потомкам.
Со времени их смерти прошло полтора столетия. У нас давно уже применяют другие рецепты и технологии. Увы, намного худшие. Меда и медовухи ушли в предания. Квас делать стали из концентратов. Водку могут производить из мелассного (отходы сахарного производства) спирта и на водопроводной воде. А мы удивляемся, почему после неё голова болит...
Я привожу в этой книге технологии и рецептуры Виктора Забилы, доставшиеся моей бабушке Евгении Вербицкой-Кулишовой от её бабушки Александры Кулишовой-Белозерской (писательница Ганна Барвинок, жена Пантелеймона Кулиша), младшей сестры единственной Любви Виктора Забилы.
Делая себе напитки по его рецептам, «вспомяните незлым добрым словом» давно забытого поэта, песни которого во времена Шевченко пела вся Малороссия и европейская Россия...
Я описал технологии и рецептуры пива, которые преподавала мне Муза Васильевна Зазирная. Вспомяните добрым словом и её.
Desde los abuelos hasta los nietos
matrimonio: ♂ Яків Андрійович Маркевич (Markiewicz)
defunción: 23 abril 1745, Сварково, Глуховский уезд, Черниговский полк, Гетманщина
matrimonio: ♀ Мария Андреевна Кондратьева (Полуботок)
servicio militar: 1728 hasta 1744, Кляштор Бернардинів, Гродно, Російська імперія
defunción: 15 abril 1744
matrimonio: ♀ Олена Лук'янівна Журахівська (Полуботок)
defunción: 28 noviembre 1734
matrimonio: ♂ Григорій Жураківський
defunción: 13 abril 1731
matrimonio: ♂ Матвій Прокопович Куликовський
