Desde el 18 de agosto de 2010, debes registrarte para editar páginas. (salvo Rodovid Engine).

Олександр Семенович Пронський d. 1595

De Rodovid ES

Persona:444244

Árbol completo
Descendientes (Inventario)

Linaje (al nacer)	Пронські
Sexo	Masculino
Nombre completo	Олександр Семенович Пронський
Padres ♂ Семен Глібович Фрідріх Пронський [Пронські] d. 1555

Acontecimientos

nace:: ♂ Октавіан Олександр Олександрович Пронський [Пронські] d. > 1638

nace:: ♂ Юлій Олександрович Пронський [Пронські] d. 1613

1591 a 1593 matrimonio: ♀ Феодора Романівна Сангушко (Радзимінська, Пронська, Лещинська) [Сангушки] n. 1565 d. 1598

1595 defunción:

Notas

кастелян Львовский (1576), Трокский, Староста Луцкий

Батько ж твій, Олександр, князь Пронський, майже усе своє отроцтво і юність провів за межами батьківщини, віддавши природної схильності до вивчення мов, образотворчих мистецтв і вдач та різних доблестей, а тому він був усе життя меценатом і заступником не тільки словесності й письменників, а й взагалі будь-якої корисної науки, чим викликав загальне замилування; коли ж він досяг зрілого віку, початку героїчних доблестей його, то при дворі Карла IX, короля франків, наче у найбільшому театрі світу, являв видовища різним народам.

http://litopys.org.ua/mlytvyn/mlyt01.htm

Помер у 1595 р. Староста луцький (1580-1591 рр.), стольник Великого князівства Литовського (1576-1588 рр.), каштелян троцький (1591-1595 рр.). Був'одружиний з княжною Федорою Романівною Сангушко (2112,s.403).

http://litopys.org.ua/dynasty/dyn34.htm

Трохи на південний захід від Теклівської каплиці, серед польової пустоти здіймається масивна (навіть із далеку зрозуміло що це так) споруда у вигляді зрізаної піраміди. Це усипальниця князя Олександра Фрідріховича Пронського або як її називають місцеві жителі – “Мурований стовп”.

...

Не знаю, які враження справляють справжні піраміди, у котрих поховані фараони, але 14-15 метровий Мурований стовп теж, повірте мені, виглядає доволі ефектно!

Хто ж такий був князь Пронський, і чому на його могилі було споруджено настільки величний монумент у вигляді піраміди? Відповідь на це запитання спробуємо знайти у низці історичних документів та свідчень.

Отож, у 1544 році Федора Богушівна Боговитіна вийшла заміж за київського воєводу Фрідріха Глібовича Пронського і як придане внесла Берестечко в дім південно-руських князів Пронських, які походили з дому Святого Володимира. Фрідріх (Семен) Пронський був житомирським старостою (1538-1539 р.), брацлавським і вінницьким старостою (1540-1541 p.), київським воєводою (1544-1555 p.), чорнобильським державцем (1549-1555 p.). Був батьком чотирьох дітей: Єжи, Олександра(народився близько 1550 року), Марухни (Марухи) і Галшки. Оскільки Єжи Пронський та Маруха Пронська померли ще дітьми. Помер у 1555 р. і був похоронений на березі р.Стир поблизу Берестечка на Волині (858, с.472). Першим з Пронських перейшов у католицьку віру і отримав значні володіння на Україні. Після смерті у 1555 році Фрідріх Пронського, місто знову перейшло у власність його дружини Федори і уже тепер єдиного сина Олександра Фрідріховича Пронського, стольника Великого князя Литовського (1576— 1588 p.), луцького старости (1580-1591 р.), троцького каштеляна (1591-1595 p.). Сестра Олександра Гальшка Пронська померла близько 1581 р. Вона була дружиною Яна Зборовського.

У 1595 році князь Олександр Пронський, староста луцький, був у Римі, відрікся від православної віри і став католиком. Та додому повернувся вже кальвіністом і віддав новим своїм одновірцям-кальвіністам католицький костел у Берестечку. 1596 році князь помирає, залишивши після себе двох синів Юлія (помер 1613 р.) та Олександра-Октавіана (помер після 1638 p.). Дружина Олександра Фрідріховича Пронського Федора Романівна, уроджена княжна Сангушко, вийшла заміж вдруге за одновірця покійного чоловіка, Андрія Лещинського, воєводу Брест-Куявського. З тих пір Берестечко стало належати Лещинським. Граф Андрій Лещинський до фанатизму був відданий кальвінізму і продовжив справу князя Пронського.

...

У першій половині XVII ст. місто стало головним збірним пунктом соцініанства на Волині. Близько 1644 р. тут жив внук Фауста Социни (засновника вчення) Андрій Вишуватий, знаменитий письменник і громадський діяч. Тут була соцініанська молільня – божиця, куди віруючі збиралися на моління і вислуховування повчань (це приміщення в руїнах існувало аж до 1889 p.).

Католицька церква несамовито боролася з соцініанами. У 1644 р. Люблінський трибунал видав постанову про закриття шкіл на Волині. У 40-х роках XVII ст. за релігійними мотивами до судової відповідальності притягнули чимало волинських соцініан. Події національно-визвольної війни 1648-1654 р. налякали магнатів, шляхту та католицький клір. Вони почали чинити великий тиск на короля, діяльність соцініан видавалася ворожою королівству і жорстоко переслідувалася не лише єзуїтами, але й королівською владою.

10 червня 1658 року сейм Речі Посполитої під тиском католицьких делегатів прийняв постанову про вигнання соцініан з України. 10 липня було проголошене останнім днем їхнього перебування в межах держави. Тому значна частина людей (в тому числі і з Берестечка) емігрувала до Семиграддя в місто Колошвар (зараз місто Клуж в Румунії).

Про перебування соцініанів в Берестечку залишилася пам’ятка – обеліск на могилі князя Олександра Пронського, жителі його називають “Мурований стовп”. Із праці Леоніда Чучмана дізнаємося: “Він має 16 метрів у висоту, збудований з міцної цегли на цементній кладці. З північної сторони зберігся напис: “Олександр Фрідріхович Пронський, каштелян, помер року 1601, останні дні марта”. Такі пам’ятники за звичаєм ставили на могилах соцініани. Не збереглися вони ні в Румунії, ні в Угорщині, ні в Прусії, ні в Сілезії, ні в Голландії… Тільки в Берестечку стоїть цей унікальний монумент.